Logo_i3grants
Home_icon Feedback_icon
Logo_fdu
Untitled_panorama3 _dsc6308_777 Dsc_0100

«Було б добре відкрити доступ усім музеям, але ми зійдемо з розуму»

Google Art Project – глобальна інтернет-платформа, яка оцифровує колекції найвідоміших музеїв світу та пропонує здійснити ними віртуальні екскурсії. Кураторка проекту Лора Скотт розповіла про те, навіщо музеям і галереям потрібні соціальні медіа, і як потрапити до Google Art Project.

 

– Як музеям і галереям поводити себе в Інтернеті?


– Галерея Tate здійснила фантастичний ривок у цьому. Це найуспішніший приклад того, як музеям треба розвиватися у даному напрямку. Ще МоМА і MAD освоїлися із соціальними медіа. Але таких поки що небагато, а це ж має бути природним для культурних інституцій.
 

– І як саме, по-вашому, музеї повинні використовувати соціальні медіа?


– Вони не повинні їх використовувати, вони повинні з ними жити. Технології та соцмедіа – це частина життя. Ми більше не думаємо про них – вони просто є. Коли ти пишеш смс кому-небудь, ти ж не думаєш, що використовуєш смартфон, щоб відправити текст? Ти вважаєш, що спілкуєшся, як будь-яка нормальна людина. Нещодавно в Twitter я прочитала діалог двох підлітків у метро. Один запитав: «А як люди зустрічалися один з одним до Facebook?» Відповідь: «Писали смс». Отже молодь вже не думає про соцмедіа як про щось чужорідне. Це просто засіб спілкування, що для людини більш ніж природно. Для будь-якого сучасного музею це має також стати звичайною справою. Робота із соціальними медіа не повинна бути частиною маркетингової стратегії або головним болем директора музею, куратора виставки. Це просто частина життя музею – спілкування із аудиторією.
 

– Але з людьми зазвичай простіше, ніж із культурними інституціями, які іноді дуже вперті у своїй старомодності...


– Саме так. Тому й цікаво зробити так, щоб вони зрозуміли цю логіку. Музеї ж прекрасно розуміють, хто є їхньою аудиторією. Куратори знають, що люди хочуть побачити, це їхня експертиза. Вони усвідомлюють, як зробити так, щоб в галереях було красиво та приємно. Такого рівня експертизи в соцмедіа немає: це все про комунікацію з людьми, для яких ти працюєш, це ті самі медіа. Кураторам апріорі зрозуміло, як спілкуватися з їхньою аудиторією. Залишається тільки пояснити музеям і галереям, що робота з соцмедіа – це завдання усієї організації в цілому, а не тільки маркетингового департаменту. Це просто частина функціоналу усіх працівників, від директора до охоронця. Тate і MoMA вже зжилися з цією думкою. Це питання доступу до того, що є в галереях. Вони прекрасно комуніціюють зі своєю аудиторією в радіусі 5 км, по-старому розсилаючи листи з анонсами виставок або користуючись електронною розсилкою, що більш сучасно. Але за останні 30 років аудиторію музеїв, до якої вони змогли дотягтися, вичерпано. Їм потрібно, щоб до залів приходили нові люди, купували більше квитків і каталогів у сувенірних магазинах. І цих людей треба якось заарканити, що насправді не надто змінює роду діяльності музейних працівників, просто трохи їх переорієнтовує на інтереси людей. Вони повинні бути більш зацікавленими у контакті з аудиторією і, зрештою, стати трохи жвавішими.

 

– А яка аудиторія у Google Art Project? Ви знаєте, хто ці люди?

– У Google немає доступу до особистої інформації, тому соцдем-характеристик у нас немає, і скільки років нашій аудиторії, ми не знаємо. У проекті беруть участь 250 музеїв і галерей, на сайті є функція створення власної колекції, куди можна додати будь-який твір або частину твору – ти можеш вирізати шматок картини, щоб показати студентам для предметного дослідження, наприклад, техніки малювання. І частину сайту, якою можна ділитися, публікувати в соцмережах – ми маємо намір розвивати і надалі.

 

– А партнерів буде більше?

– Так, безумовно.

 

– Музеї можуть попроситися до вашого проекту?

– Було б добре відкрити доступ усім музеям, але ми зійдемо з розуму. Тому поки що ми самі обираємо в різних країнах музеї, які беруть участь у проекті. Наша команда дуже маленька – усього 5-6 працівників. Зрозуміло, що у потрібні моменти ми користуємося іншими службами компанії. Наприклад, щоб відзняти музей ззовні, з вулиці, – Google Earth. Але на самому проекті не вистачить людей, щоб відкрити усі існуючі музеї.

 

– А що з авторськими правами на твори?

– Так, дотримання авторських прав для нас – дуже важливий пункт. Музеї самі обирають, які роботи вони нам віддають для проекту, так що авторські права стають їхньою турботою. А в ситуації із сучасним мистецтвом, якого ми розраховуємо мати більше, з правами складніше.

 

– А як ви обираєте музеї?

– З деякими у Google були певні стосунки ще до Art Project, отже обирали ми тих, з ким простіше почати переговори, особливо на умовах конфіденційності – напередодні відкриття проекту. Нам хотілося працювати з тими закладами, які заводить сама ідея і які знаходяться на певному рівні обізнаності в області технологій. Так що вибір якось сам собою сформувався. Потім нам хотілося, щоб музеї були географічно більш-менш рівномірно розподілені, але у цьому напрямку ще поле неоране – потрібно охопити багато регіонів.

 

– У проекті завжди будуть тільки постійні експозиції музеїв чи тимчасові виставки ви теж додасте?

– Це дуже цікаво, але складно й вимагає багато часу, щоб уладнати усі юридичні питання. Коли дивишся на проект, він виглядає дуже простим, але робити його замучишся. Щоб зробити Street View, ми щоразу веземо усю апаратуру для зйомки до музею, у якій би країні він не знаходився, а це митниця, перельоти... Щоб зняти зали, ми веземо свій візок з оператором, а знімати ми можемо тільки вночі, коли в музеї порожньо. Потім вибір вдалих знімків, обробка тощо. Так що поки постійні колекції в пріоритеті – їх хоча б в одному місці зібрано.
 

– Загалом, мистецтво – це як і раніше дорого. До речі, відео в проекті роблять історики мистецтва та куратори. У цій частині ви маєте намір рухатися до користувачів? Вони зможуть додавати свої відео?


– Прекрасна ідея, чесно. У нас є канал, там люди можуть завантажити відео у відповідь на наше відео. Поки так. Що стосується наших відео, ми не хотіли цієї традиційної «нудоти», коли два куратори розмовляють і ніхто у світі більше не розуміє, про що йдеться. Такі відео можуть відштовхнути аудиторію, а проект, між тим, глобальний. Якщо індійська дитина, яка жодного разу не була у музеї, спробує це послухати, то нічого не зрозуміє. Та й нью-йоркська дитина насилу зрозуміє. А ми хочемо, щоб вона додивилася відео, тому що воно для неї, а не для двох кураторів. Тому ми самі намагаємося зняти цікаво, зрозуміло, доступно і переконуємо так робити партнерів. У Tate Modern, наприклад, є картина з близнюками. Режисери ролика запросили двох дівчат-близнючок, які, стоячи перед полотном, його обговорювали: «О, у неї блакитні очі, а я думала зелені». Нічого особливого, але круто і захоплююче. Особливо для неекспертів.
 

– До речі про індійський дитину. А ви знаєте, звідки ваша аудиторія?


– Південна частина Латинської Америки, Китай, Австралія і ПСА – основні джерела. З Африки дивляться, загалом. Усього кілька країн у світі залишили наш проект поза увагою.
 

– Тобто це для тих, хто навряд чи зможе відвідати всі ці музеї?
– Так, в Індії проект дуже популярний, хоча жодного індійського музею у нас немає. Але, з іншого боку, от ви або я коли-небудь зможемо відвідати усі ці музеї? Це доступно дуже вузькому прошарку, і це професійне ком'юніті.
 

– Ви збираєтеся працювати тільки з музеями мистецтва чи будете брати в проект і ті музеї, які охоплюють ширші області культури, де зібрано предмети дизайну, текстиль, скульптури та музичні інструменти?


– У цьому напрямку ми теж думаємо. Швидше за все, розбиратися з рештою культурних областей ми почнемо з дизайну. Чи буде це неодмінно галерея дизайну або щось ще, я не знаю. З об'ємними предметами важче, ніж з полотнами: на сайті складніше буде показати скульптуру так само гідно.
 

– А чому ви так сфокусувалися на мистецтві? Це якось пов'язано з вашою освітою або просто цікаво?


– Основна ідея Google – це доступність інформації, так що відкрити доступ до мистецтва було цілком логічним продовженням стратегії. Я не знаю, який відсоток всіх знань про мистецтво зараз знаходиться у відкритому доступі, але є відчуття, що не дуже великий. І вже точно куди менший, ніж по всіх інших галузях знань. І це прикро. Так що треба було робити культурну інформацію відкритою, і логічним було почати з мистецтва. Потім музеї останні роки переживають нелегкі у фінансовому сенсі часи. Для них життєво необхідно залучати аудиторію новими способами. Інтернет тут неперевершений інструмент. До музейного проекту ми, наприклад, знімали панораму Помпей, і число туристів після цього значно зросло. Може, ці речі і не пов'язані, але факт очевидний. А що стосується мене особисто, то до Google Art Project я встигла попрацювати над декількома проектами. В компанії я близько 5 років. І коли команда Google Art Project розпочала роботу, я була поруч і втягнулася. Чим більше я говорила з музеями, чим глибше занурювалася в їхню внутрішню кухню, проблеми та виклики, тим виразніше ставала думка: «Господи, та у нас же є технології, щоб з цим усім розібратися, це не так і складно, тут можна допомогти». І це весело.

Google Art Project поза кадром

 

За матеріалами theoryandpractice.ru/

Інші Тексти
News_item___________
П’ять порад музейникам від творця барселонського музею науки CosmoCaixa читати далі
News_item_11_rijksmuseum
Діджитал-програма Rijksmuseum (Амстердам) вирізняється своїми амбіціями та ліберальним підходом до авторських прав читати далі
News_item_base_ed4e5730fd
Славой Жижек в одному з інтерв'ю сказав, що ненавидить музеї та не бачить різниці між репродукцією та предметом мистецтва. Однодумці філо... читати далі
Переглянути всі Тексти